Національна премія два полюси

Указом Президента України

від 3 березня 2016 року № 78/2016

про Національну премію України імені Тараса Шевченка

1. Національна премія України імені Тараса Шевченка (далі – Національна премія) є державною нагородою України за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням Українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.

Присудження Національної премії є інструментом політики держави у сфері культури, засобом привернення уваги суспільства до найвидатніших творів української культури, здатних вплинути на розвиток національного культурного середовища, формування нових позитивних смислів і моделей соціальної поведінки, гідно представляти українську культуру в європейському і світовому культурному процесі як його невід’ємну та самобутню складову.

2. Присудження Національної премії провадиться Указом Президента України.

Особа, якій присуджено Національну премію, іменується лауреатом Національної премії.

3. Національна премія присуджується творцям (авторам, виконавцям) нових оригінальних творів, опублікованих (випущених у світ) протягом останніх п’яти років (але не пізніше як за півроку до їх висунення на здобуття Національної премії), у таких номінаціях:

літературознавство і мистецтвознавство;

публіцистика, журналістика;

музичне мистецтво;

театральне мистецтво;

кіномистецтво;

візуальні мистецтва.

Щорічно може бути присуджено не більше семи Національних премій.

На здобуття Національної премії не можуть бути висунуті наукові твори, монографії, підручники чи посібники, а також альбоми-каталоги.

4. Національна премія може бути присуджена громадянину України, іноземцю, особі без громадянства.

Присудження Національної премії особі, яка є лауреатом Національної премії, вдруге не провадиться.

Присудження Національної премії не може бути проведено посмертно.

5. Національна премія присуджується за результатами конкурсу, який проводиться щорічно Комітетом з Національної премії України імені Тараса Шевченка (далі – Комітет).

6. Для участі у конкурсі висуваються твори, що є результатом безпосередньої творчої участі як одного творця (автора, виконавця), так і творчого колективу (для авторів твору – не більше трьох осіб, для виконавців твору – не більше п’яти осіб). Не допускається включення до складу творчого колективу осіб, які не є творцями (авторами, виконавцями) твору.

Внесення пропозицій для участі творів у конкурсі на здобуття Національної премії (далі – конкурс) здійснюється експертами, визначеними Комітетом для кожної номінації, а також членами Комітету, культурними інституціями.

Експерт, член Комітету, культурна інституція може внести пропозицію щодо участі твору у конкурсі лише в одній номінації. У разі якщо різними експертами, членами Комітету, культурними інституціями внесено пропозиції щодо участі твору у конкурсі у двох і більше номінаціях, Комітет визначає одну номінацію, в якій цей твір бере участь у конкурсі.

Внесення пропозицій стосовно участі у конкурсі творів, творцем (автором, виконавцем) яких є член Комітету або особа, яку Комітетом визначено експертом відповідно до абзацу другого цього пункту, не допускається.

Перелік творів із зазначенням їх творців (авторів, виконавців), стосовно яких внесено пропозиції щодо участі у конкурсі, оприлюднюється на офіційному веб-сайті Комітету.

7. Для участі твору у конкурсі його творець (автор, виконавець) надає Комітету письмову згоду.

8. Конкурс за всіма номінаціями проводиться у три тури.

У першому турі конкурсу Комітет проводить розгляд творів, стосовно яких внесено пропозиції щодо участі у конкурсі, відбирає твори, які братимуть участь у конкурсі, та формує за результатами у кожній з номінацій список творів, які допущені до участі у другому турі (“довгий” список).

У другому турі конкурсу Комітет проводить поглиблений аналіз мистецької цінності та суспільної значущості творів, допущених до участі у другому турі конкурсу, їх впливу на національне соціокультурне середовище, його розвиток та можливості гідного представлення української культури в європейському і світовому культурному просторі та за результатами відбирає твори, які братимуть участь у третьому турі конкурсу, і формує у кожній з номінацій список творів, які допущені до третього туру (“короткий” список).

У третьому турі Комітет визначає твори, творцям (авторам, виконавцям) яких пропонує присудити Національну премію.

Рішення Комітету за результатами третього туру конкурсу оформлюється протоколом, який підписує голова Комітету. Це рішення Комітету, а також “довгий” і “короткий” списки оприлюднюються на офіційному веб-сайті Комітету.

9. За результатами конкурсу Комітет готує та вносить Президентові України подання про присудження Національної премії та проект відповідного Указу Президента України.

10. Указ Президента України про присудження Національної премії оприлюднюється в установленому порядку, як правило, до 9 березня року присудження Національної премії.

11. Лауреатові Національної премії вручаються Диплом і Почесний знак та виплачується грошова частина Національної премії в розмірі, який щороку визначає Президент України за пропозицією Комітету. У разі відзначення Національною премією кількох авторів твору (співавторів, співвиконавців) Диплом та Почесний знак вручаються кожному лауреатові, а грошову частину Національної премії ділять між ними порівну.

Описи Диплома та Почесного знака лауреата Національної премії затверджує Президент України.

12. Вручення Диплома та Почесного знака Національної премії здійснюється Президентом України, як правило, під час урочистого відзначення дня народження Тараса Шевченка.

Глава Адміністрації

Президента України

Національна премія два полюси

Історична довідка

про Національну премію України імені Тараса Шевченка

Національна премія України імені Тараса Шевченка (Шевченківська премія) ‑ державна нагорода України, найвища творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва.

Шевченківською премією відзначають творців за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.

У 1961 році в Україні всенародно відзначалось сто років від дня смерті Т.Г. Шевченка. 20 травня колишньою Радою міністрів Української РСР прийнято постанову «Про встановлення щорічних Республіканських премій ім. Т.Г. Шевченка», затверджено відповідне Положення і утворено Урядовий республіканський Комітет на чолі з О.Є.Корнійчуком. Крім провідних письменників і митців, до складу Комітету увійшли Скаба А.Д. ‑ секретар ЦК Компартії України, Кондуфор Ю.Ю. ‑ завідувач відділу науки і культури ЦК КПУ, Єльченко Ю.Н. ‑ секретар ЦК ЛКСМУ, Тронько П.Т. ‑ заступник голови Ради Міністрів, Клименко В.К, ‑ голова Української республіканської Ради профспілок. Комітет складався з чотирьох секцій: літератури (голова Тичина П.Г.), образотворчого мистецтва (голова Пащенко O.С.), музики і виконавського мистецтва (голова Ревуцький Л.М.), театру і кіно (голова Чабаненко І.І.).

За діючим на той час Положенням присуджувалося три премії за видатні твори літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва і кінематографії. Розмір премії становив 2500 крб. кожна.

Перші Дипломи та Почесні знаки лауреатів (викарбувані із золота) 9 березня 1962 року отримали Павло Тичина й Олесь Гончар в галузі літератури, Платон Майборода в галузі музики.

23 квітня 1969 року Постановою №285 ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР створено Комітет по Державних преміях Української РСР імені Т.Г.Шевченка в галузі літератури, мистецтва і архітектури при Раді Міністрів УРСР та встановлено 5 щорічних премій.

З 1977 року додано ще три премії ‑ у галузях журналістики і публіцистики, теорії та історії літератури, театрального мистецтва. У 1982 році додано ще одну премію за кращий твір літератури і мистецтва для дітей та юнацтва.

З 1988 року премії по архітектурі почали присуджуватись окремо створеним Комітетом.

У 1996 Указами Президента України №781/96 та № 1146/96 Комітет із Державних премій України імені Тараса Шевченка був підпорядкований Президентові України, затверджено новий склад Комітету та нові Положення про Комітет і премію, встановлено 10 Державних премій та одну Малу Державну премію за кращий творчий дебют молодих митців віком до 35 років.

27 вересня 1999 року, згідно з Указом Президента України № 1228/99, з метою піднесення ролі і престижу Державної премії України імені Тараса Шевченка як найвищої в Україні премії в галузі культури, літератури і мистецтва, премія отримала нову назву ‑ «Національна премія України імені Тараса Шевченка». Було встановлено, що статус лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка прирівнюється до статусу лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.

З 16 березня 2000 року відповідно до прийнятого Закону України «Про державні нагороди України», Національна премія України імені Тараса Шевченка була віднесена до державних нагород України.

З 2016 року відповідним Указом Президента України передбачено внесення пропозицій щодо участі творів у конкурсі на здобуття Шевченківської премії експертами і членами Комітету, що обираються на три роки і здійснюють свої функціональні обов’язки на громадських засадах.

Літературно-мистецькі твори, що претендують на відзначення також можуть висуватися культурними інституціями лише в одній номінації.

Нагородження Національною премією здійснюється відповідно до Указу Президента України, як правило, під час урочистого відзначення дня народження Тараса Шевченка. Щорічно може бути присуджено не більше п’яти Національних премій, у таких номінаціях: література, публіцистика і журналістика, музичне мистецтво, театральнее мистецтво, кіномистецтво, візуальне мистецтво.

Присудження Національної премії особі, яка є лауреатом Національної премії, вдруге не провадиться. Присудження Шевченківської премії не може бути проведено посмертно.

Упродовж 1962-2018 років Шевченківською премією відзначено 648 осіб і 8 колективів.

Серед відзначених: 196 письменників, літературознавців, мистецтвознавців, журналістів і публіцистів; 119 діячів образотворчого мистецтва та майстрів народного мистецтва; 136 діячів театру і кіно; 114 достойників музичного мистецтва; 82 ‑ архітектори, інженери комплексних ландшафтів, поліграфістів і музейних працівників, а також державний і партійний діяч М.С. Хрущов.

Лауреатами Шевченківської премії стали 8 хорових колективів – Державна академічна заслужена капела УРСР «Думка», Черкаський державний заслужений український народний хор, Державна заслужена капела бандуристів УРСР, Народна самодіяльна хорова капела хлопчиків та юнаків «Дударик» Львівського обласного будинку учителя, Державна заслужена капела України «Трембіта», зарубіжні колективи ‑ Державний Кубанський козачий хор, Хор імені О.Кошиця (Канада), Капела бандуристів імені Т.Шевченка (м.Детройт, США).

Премією відзначено видатних зарубіжних діячів культури ‑ літератора, одного з провідних західних радянологів Роберта Конквеста; публіцистаРомана Рахманного; літературознавця і мистецтвознавця, автора праць з історії фонології української мови, праць зі стилістики (зокрема, творів Т.Г.Шевченка) Юрія Шевельова (Шереха); російського поета, перекладача поезій Тараса Шевченка Миколу Тихонова; польського поета Євстахія Лапського; богослова, перекладача Раймонда Турконяка зі США; письменницю і перекладача Віру Вовк із Бразилії; російського композитора Дмитра Шостаковича; літературознавця, поета і перекладача, послідовника «неокласиків» Ігоря Качуровського; акторів Владислава Дворжецького, В’ячеслава Тихонова, Сергія Бондарчука. Останніми роками було відзначено творчість письменниці Еми Андієвської, публіциста, професора історії Гарвардського університету Сергія Плохія, режисера і хореографа Марії Курочки та ін.

Близько 50 Лауреатів Шевченківської премії відзначено найвищою державною нагородою України‑Герой України або відповідною державною нагородою СРСР.

Особі, удостоєній Національної премії, присвоюється звання лауреата Національної премії і вручаються Диплом та Почесний знак лауреата Національної премії.

Диплом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка являє собою папку темно-синього кольору, на лицьовому боці якої вміщено зображення малого Державного Герба України та розташовано напис «Диплом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка». По периметру папка облямована лиштвою з тисненим зображенням лаврового листя. Внутрішні сторони Диплома мають вклейки зі сріблястого картону. На лівій вклейці вміщено зображення автопортрета Тараса Шевченка в молодому віці в обрамленні рослинного орнаменту. На правій вклейці у верхній частині ‑ зображення малого Державного Герба України і надрукований під ним на тлі фонового зображення Почесного знака лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка текст темно-краповою фарбою, яким зазначено дату видання і номер відповідного Указу Президента, прізвище, ім’я, по батькові лауреата, якому присуджено премію.

Почесний знак лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка виготовляється з жовтого металу і має форму круглої медалі з барельєфним зображенням Тараса Шевченка (автопортрет у молодому віці), обрамленим подвійними пружками і просічним вінком рослинного орнаменту.

Медаль за допомогою кільця з вушком з’єднується з фігурною колодкою у формі банта, обтягнутою стрічкою синього і жовтого кольорів. У центрі колодки розміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого на тлі зображень гілок калини та пензля і пера.

Лауреатам Національної премії Комітетом виплачується грошова частина, розмір якої щороку визначає Президент України.

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка у різні роки очолювали: О.Є.Корнійчук (1961-1972), М.З.Шамота (1972-1979), П.А.Загребельний (1979-1987), М.А.Орлик (1987-1990), Б.І.Олійник (1991), О.Т.Гончар (1992-1995), В.О.Яворівський (1996-1999), І.М.Дзюба (1999-2005), Р.М.Лубківський (2005-2008). М.Г.Жулинський (2008-2010), Б.І.Олійник (2010-2016), Ю.М.Щербак (з березня 2016 р. і до сьогодні).

За роки існування Національної премії України імені Тараса Шевченка її лауреатами стали понад 600 осіб. Середній вік кандидатів на здобуття премії та самих лауреатів становить 55-60 років. Щороку на Шевченківську премію подається близько 60 робіт.

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка, починаючи з 2002 року, започаткував серію видань «Бібліотека Шевченківського комітету». У цій серії здійснюються репрезентативні перевидання творів Шевченківських лауреатів різних років у рамках бюджетної програми «Українська книга», яку реалізовував Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Першим виданням, що побачило світ у серії «Бібліотека Шевченківського комітету» стала книга «Політ крізь бурю» видатного майстра української літератури, поета-академіка Миколи Бажана, випущеної київським видавництвом «Криниця» 2002 року. За цей час у серії видань «БШК» було випущено понад 110 різних книг з прозовими, поетичними, літературно-критичними, публіцистичними творами таких талановитих майстрів слова як Михайло Стельмах, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Олесь Гончар, Андрій Малишко, Петро Панч, Василь Симоненко, Платон Воронько, Василь Земляк, Борис Антоненко-Давидович, Микола Вінграновський, Дмитро Луценко, Борис Олійник, Іван Білик та багато інших. Найбільше книжок (23) у серії «БШК» побачили світ у 2008 році. Останнім у 2016 році вийшло художнє видання Костянтина Лавра у видавництві «Балтія-друк».

28 січня 2016 року за ухвалою Верховної ради було створено Український інститут книги, який, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2017 року №562, було визнано розпорядником бюджетних коштів для випуску книжкової продукції за програмою «Українська книга».

12 травня 2011 року Національним банком України було введено в обіг пам’ятну монету номіналом 5 гривень, присвячену відзначенню 50-річчя заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка.

На аверсі монети розміщено угорі малий Державний Герб України і напис півколом ‑ НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, унизу номінал ‑ 5 ГРИВЕНЬ, праворуч від якого ‑ логотип Монетного двору Національного банку України та рік карбування монети ‑ 2011; композицію, що символізує номінації (напрями) Національної премії України імені Тараса Шевченка, ‑ розгорнута книга, перо, палітра, пензлі та на стилізованому тлі рядки з поезії Тараса Шевченка «І мертвим, і живим. » «. Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь», а також факсиміле Т.Шевченка.

На реверсі монети розміщено: портрет Шевченка Т.Г. (праворуч), напис ‑ 50 РОКІВ НАЦІОНАЛЬНА ПРЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (ліворуч), унизу ‑ стилізована гілка.

Щорічно на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка висувається близько 60-70 творів, за останні роки статистика виглядає таким чином:

Літературні премії світу

Премія з літератури має бути присуджена тому, хто напише визначний твір ідеалістичної спрямованості.

Міжнародна премія, національна премія, духовний внесок, культурні здобутки.

• 1. Які літературні премії (міжнародні й українські) вам відомі?
• 2. Знайдіть інформацію про 1-2 лауреатів (лауреаток), підготуйте повідомлення про їхні здобутки.

Міжнародні літературні премії — визнання внеску митця в історію культури, відзначення його художньої майстерності й оригінальності таланту. Водночас літературні премії, що існують у різних країнах, створюють культурні орієнтири для громадськості, привертають увагу читачів до визначних явищ мистецтва слова. Міжнародні літературні премії присуджують як за окремий твір, так і за творчість письменника чи досягнення в певних жанрах.

Нобелівська премія (англ. The Nobel Prize) — названа на честь А. Нобеля (1833-1896), шведського хіміка, винахідника, підприємця та благодійника, — є однією з найвідоміших міжнародних премій. Незадовго до смерті А. Нобель склав заповіт і залишив понад 31,5 млн шведських крон на премії для тих, хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству. Відсотки від спадку А. Нобеля виконавці заповіту зобов’язалися поділити на п’ять рівних частин для тих, хто здійснили найвагоміші відкриття в галузі фізики, хімії, медицини та фізіології, літератури й доклали зусиль до встановлення миру у світі. А. Нобель у заповіті чітко вказав, що премію з літератури потрібно присуджувати за заслуги минулого року тому (чи тій), «хто створив (створила) найбільш вагомий літературний твір, який відображає людські ідеали». Нобелівський фонд був створений у 1900 р. А перші Нобелівські премії присуджені 10 грудня 1901 р. Процедура обрання переможця залишається незмінною з часів першої Нобелівської премії. Відповідно до заповіту А. Нобеля, премію з літератури присуджує Шведська академія. Премії вручає король Швеції після короткого викладу досягнень лауреата чи лауреатки представниками асамблеї. Лауреати проголошують традиційну нобелівську промову, у якій висловлюють свої погляди щодо літератури й мистецтва та їхнього впливу на людство. Серед лауреатів Нобелівської премії в галузі літератури — відомі письменники й письменниці: С. Прюдом (1901), Г. Сенкевич (1905), Р. Кіплінг (1907), С. Лагерлеф (1909), М. Метерлінк (1911), К. Гамсун (1920), А. Франс (1921), Б. Шоу (1925), А. Бергсон (1927), Т. Манн (1929), Ґабріела Містраль (1945), Т. С. Еліот (1948), Е. Хемінгуей (1954), А. Камю (1957), Б. Пастернак (1958), Ш. Й. Аґнон (1966), Я. Кавабата (1968), Г. Белль (1972), В. Ґолдінґ (1983), Т. Й. Транстремер (2011), Е. Манро (2013), С. Алексієвич (2015), Б. Ділан (2016), К. Ішіґуро (2017) і багато інших. Серед лауреатів Нобелівської премії поки що немає українців, але для деяких з них Україна — батьківщина (Ш. Й. Аґнон, С. Алексієвич).

Дж. Пулітцер

Пулітцерівську премію (англ. The Pulitzer Prize) заснував Джозеф Пулітцер (1847-1911). Він народився 10 квітня 1847 р. в м. Мако в Угорщині, 1864 р. емігрував до США й там став одним з найуспішніших видавців газет Америки, виступав проти соціальної та правової несправедливості. Дж. Пулітцер, палко відданий своїй професії, був активним громадським діячем, два його видання — «New York World» і «St. Louis Post-Dispatch» — стали основою для американської журналістики й демократії загалом. Дж. Пулітцер першим організував курси для журналістів на базі Колумбійського університету, сформувавши школу журналістики. Але найбільший вплив на американську журналістику має Пулітцерівська премія, яку щороку вручають найкращим журналістам, письменникам, музикантам і драматургам. Премію присуджують з травня 1917 р.

З 1990-х років ця премія в американському суспільстві має великий резонанс, вона є однією з найважливіших і найпрестижніших нагород у галузі журналістики та літератури у світі. Вручення премії відбувається в урочистій атмосфері. Щороку її оголошують у квітні. Вона присуджується Колумбійським університетом. Рішення про переможців приймає журі. Загальна кількість номінацій — 25: за служіння суспільству; висвітлення місцевих новин; видатне розслідування; майстерність; подання сенсаційного матеріалу; розкриття національної теми; міжнародний репортаж; нарис; коментар; критику; редакційний коментар; карикатури; новинну фотографію; художню фотографію; художню книжку; книжку з історії США; біографію або автобіографію американського автора; поезію; нехудожню літературу; видатний музичний твір; найкращу драму та ін.

Пулітцерівську премію за художню книжку отримали видатні митці й мисткині: М. Вілсон (1924), М. Мітчел (1937), Дж. Стейнбек (1940), Е. Хемінгуей (1953), В. Фолкнер (1955), Дж. Апдайк (1982), Д. Тартт (2014) та ін.

Букерівська премія (англ. The Man Booker Prize) походить від назви компанії «Букер». Колись вона володіла цукровими плантаціями в Гавані. Нині це одна з найбільших транснаціональних корпорацій, що спеціалізується в галузі сільського господарства та харчової промисловості. У середині 1960-х років керівництво компанії дуже зацікавилося літературою й постановило викупляти авторські права на твори відомих письменників. Першим клієнтом став Я. Флемінґ (він написав твори про славнозвісного Джеймса Бонда), а далі до кола обраних долучилися А. Крісті, Д. Уїтлі, Г. Пінтер і Р. Болт. Зрештою виявилося, що книжкова комерція не менш прибуткова, ніж сільськогосподарська, і щедрі комерсанти захотіли віддячити продуктивним митцям. Так 1969 р. була заснована Букерівська премія.

Спочатку щасливий призер отримував 5 тис. фунтів, згодом ця сума значно збільшилася. Але головне, що премія дає письменникам і письменницям визнання й неймовірний злет у літературній кар’єрі. Основний принцип полягає в тому, що із самого початку цією премією нагороджують англомовних авторів лише з Великої Британії, Ірландії та країн колишньої Британської співдружності націй.

Комітет, який складається з керівників корпорації та письменників, книговидавців, бібліотекарів та інших близьких до мистецьких сфер осіб, збирається тричі на рік. Процедура оголошення результатів конкурсу особлива, адже відбувається в прямому ефірі Бі-бі-сі, що транслюється з урочистого обіду в Гілдхоллі, церемоніальній ратуші лондонського Сіті, де збираються представники інтелектуального бомонду. У країні тривають лекції та семінари, присвячені лауреатам.

Протягом тривалої історії Букерівської премії її лауреатами ставали такі вже знакові на літературній арені постаті, як А. Мердок (1978), В. Ґолдінґ (1980), С. Рушді (1981), К. Ішіґуро (1989), Е. Енрайт (2007), Е. Каттон (2013) та ін.

2005 р. журі організувало окремий букерівський приз для іноземців, які пишуть англійською мовою або чиї англійські переклади є доступними широкому загалу. Назвали цю нагороду Міжнародний Букер (Man Booker Prize International), і вручають її один раз на два роки.

Г. К. Андерсен

Премію імені Г. К. Андерсена (англ. Hans Christian Andersen Author Award) щороку вручають 2 квітня, адже саме цього дня 1805 р. народився Ганс Крістіан Андерсен — відомий казкар усіх часів і народів. Нині в цей день святкують Міжнародний день дитячої книжки, заснований ЮНЕСКО в 1956 р. з ініціативи німкені Е. Лепман. Ця жінка, енергійна поборниця прав дитячої літератури, стала організатором Міжнародної ради з дитячої та юнацької книжки (IBBY), що об’єднує письменників, художників, літературознавців, бібліотекарів понад 60 країн світу, виступаючи головним організаційним комітетом у справі вручення Міжнародної премії імені Г. К. Андерсена, яку присуджують найкращим авторам книжок для дітей раз на два роки. Починаючи з 1966 р. премією нагороджують також і найкращих художників-ілюстраторів видань для дітей. За всю історію існування премії (понад 50 років) її лауреатами стали більше сорока письменників і художників-ілюстраторів дитячих творів з понад 20 країн світу. Першою лауреаткою (1956) стала не дуже відома українському загалові англійська письменниця Е. Фарджон, авторка казок «Хочу місяць», «Сьома принцеса» тощо. А от наступна переможниця (1958) не потребує реклами, бо нею була шведка А. Ліндґрен. Серед іменитих переможців і переможниць — Е. Кестнер (1960), Т. Янсон (1966), Дж. Родарі (1970), М. Ґріпе (1974), К. Нестлінґер (1984) та ін.

На відміну від багатьох нагород, Премія імені Г. К. Андерсена не є комерційною, тобто за неї не дають жодної грошової винагороди, а призи напрочуд символічні, у своєрідному дитячому стилі. Головна нагорода — золота медаль, оздоблена викарбуваним профілем видатного казкаря. До неї додають спеціальний титул — «Особливо відзначений (відзначена) Міжнародним журі Андерсена». А потім ім’я лауреата (чи лауреатки) вносять до «Почесного списку Г. К. Андерсена» з врученням відповідного диплома. Часто Премію імені Г. К. Андерсена називають Малою Нобелівською премією, або Дитячим Нобелем.

До «Почесного списку Г. К. Андерсена» було внесено ім’я українського письменника Вс. Нестайка за пригодницький роман «Тореадори з Васюківки».

Найпрестижніша літературна нагорода Франції — Ґонкурівська премія (фр. Prix Goncourt). Нею нагороджують за досягнення в жанрі роману. У 1896 р. Едмон де Ґонкур на згадку про свого брата Жуля, з яким він написав відомі романи «Жерміні Ласерте», «Рене Мопрен» та ін., заснував Академію Ґонкур. Членами академії стали митці, які продовжували традиції роману. Ґонкурівську премію могли отримати лише письменник чи письменниця, чия книжка написана французькою мовою й видана у Франції. Академія Ґонкур, добираючи претендентів, зважає передовсім на оригінальність форми роману, заохочуючи до нових сміливих пошуків молодих авторів.

Лауреатами Ґонкурівської премії стали А. Барбюс (1916), М. Пруст (1919), Е. Тріоле (1944), А. Лану (1963), П. Модіано (1978), Л. Слімані (2016), Е. Вюйяр (2017) та ін. Ґонкурівську премію можна отримати лише один раз у житті. З цього правила є тільки один виняток — письменник Ромен Ґарі, який отримав премію двічі: у 1956 р. під своїм ім’ям, а в 1975 р. — під псевдонімом Еміль Ажар за роман «Життя попереду».

Головна нагорода в галузі іспаномовної літератури — Премія імені Сервантеса (ісп. Premio Miguelde Cervantes). Премія заснована в 1976 р., її може отримати письменник або письменниця, які пишуть тільки іспанською мовою й зробили творчий внесок в «іспаномовний культурний спадок». Щороку Премію імені Сервантеса вручають 23 квітня, у день смерті М. де Сервантеса Сааведри. Серед лауреатів — представники іспанської літератури та латиноамериканських літератур: А. Карпентьєр (1977), Х. Л. Борхес (1979), М. В. Льйоса (1994), Е. Мендоса (2016), С. Рамірес (2017) та ін.

Національна премія імені Тараса Шевченка

Найвищою творчою відзнакою України за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва є Національна премія імені Тараса Шевченка. Вона заснована 1961 р. для нагородження за найвидатніші твори літератури, публіцистики й журналістики, музичного, театрального й кіномистецтва, які є вершинними надбаннями українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення та демократизацію українського суспільства. Серед лауреатів — О. Гончар (1962), М. Бажан (1965), І. Ле (1967), Ю. Збанацький (1970), О. Білаш (1975), Л. Биков (1977), Ю. Мушкетик (1980), М. Вінграновський (1984), Г. Кочур (1985), Є. Гуцало (1985), Гр. Тютюнник (1989), І. Дзюба (1991), М. Жулинський (1992), І. Багряний (1992), М. Наєнко (1996), М. Коцюбинська (2005) та ін.

Товариство Франца Кафки, визнане ЮНЕСКО однією з найавторитетніших міжнародних організацій, заснувало Премію Франца Кафки (чеськ. Cena Franze Kafky), яку вручають щорічно в Празі з 2001 р. в пам’ять про те, що в цьому місті жив Ф. Кафка. Поки що єдина для Чехії міжнародна літературна премія віншує сучасних авторів та авторок за унікальність художніх творів, які «адресовані читачам незалежно від їхнього походження, національності й культури». Лауреати отримують не тільки грошові винагороди, а й зменшену копію пам’ятника Ф. Кафці в Празі. Церемонія нагородження відбувається наприкінці жовтня в церемоніальній залі зборів старої Праги. Основними критеріями обрання претендентів на премію є художня якість творів, внесок у культурну, національну, мовну та релігійну толерантність, мистецький та позачасовий характер спадщини, вагомість загальнолюдських цінностей, а також «спроможність бути свідченням нашого часу». Не мають значення ані вік, ані національність письменника чи письменниці, важливо тільки, щоб вони були живими. Особливою вимогою є книжкове видання твору чеською мовою.

«Я отримала Нобелівську премію, можливо, за те, що в моїй поезії звучать голоси жінок і дітей, виразником яких є я. Людство страждає на хронічну втрату пам’яті, милосердя й співчуття. Працювати та творити можна лише в дні миру, це загальновідома істина. А хтось хоче зробити людей німими й зануреними у відчай. Той, хто пише книжки, щодня веде непомітну боротьбу за мир у світі й у душах людей. “Мир мій нехай буде з вами” — ці слова Ісуса Христа найчастіше повторюються у Святому Письмі» (Ґабріела Містраль, 1945 р.).

З першим врученням премії було визначено й рівень письменника, на який вона орієнтована, і підтверджено її міжнародний статус. Ним у 2001 р. став Ф. Рот, автор «Американської пасторалі» і «Людського тавра». Він додав цю премію до своєї колекції літературних відзнак, у якій на той час уже була й Пулітцерівська, і Національна книжкова премія, і три премії В. Фолкнера, а також неодноразове висування на Нобелівську премію. Серед лауреатів — Е. Єлінек (2004), Г. Пінтер (2005), Х. Муракамі (2006), М. Етвуд (2017) та ін.

Французька літературна премія «Феміна» (фр. Prix Femina) заснована 1904 р. співробітницями журналу «Щасливе життя» (нині «Феміна») на чолі з Анною де Ноай. За задумом засновниць, «Феміна» мала стати альтернативою «чоловічій» Ґонкурівській премії. Але нею відзначені не тільки жінки-письменниці, а й деякі чоловіки. Перша премія була вручена 4 грудня 1904 р. літераторці М. Аррі за книжку «Завоювання Єрусалима». Пізніше лауреатами премії «Феміна» стали Р. Роллан (1905), А. де Сент-Екзюпері (1931), А. Ебер (1982) та ін. Премія «Феміна» спочатку віншувала лише французьких мисткинь і митців за найкращий твір французької літератури у віршах чи прозі за поточний рік. З 1985 р. премію вручають також зарубіжним письменникам і письменницям: С. Міно (1987), С. Оксанен (2010), К. Хадсон (2015) та ін. «Феміну» присуджують щорічно в першу середу листопада в палаці Крійон на Єлисейських Полях у Парижі.

Одна з найпрестижніших літературних премій Великої Британії — Жіноча літературна премія (The Women’s Prize for Fiction), раніше — Літературна премія «Оранж» (Orange Broadband Prize for Fiction). Цією премією щороку нагороджують письменниць будь-якої національності за найкращий роман, написаний англійською мовою й опублікований у Великій Британії за минулий рік. Премія була заснована, щоб відзначати літературні досягнення письменниць. На створення премії організаторів надихнула Букерівська премія 1991 р., коли серед авторів книжок, котрі потрапили до короткого списку, не виявилося жодної жінки. Тоді група чоловіків і жінок, які працювали в книжковій індустрії, — автори, видавці, літературні агенти, продавці книжок, бібліотекарі, журналісти, — зібралися, щоб обговорити цю проблему. Дослідження засвідчило, що досягнення жінок у галузі літератури часто не відзначали основними літературними нагородами.

Переможниця премії отримує грошовий приз, а також бронзову скульптуру, названу Бессі, створену мисткинею Ґ. Найвен. Головні критерії відзнаки — «досконалість, оригінальність і доступність» літературного твору. Лауреатками Жіночої літературної премії стали Е. Дюнмор (1996), К. Шилдс (1998), С. Берне (1999), Л. Грант (2000), В. Мартін (2003), З. Сміт (2006), М. Робінсон (2009), М. Міллер (2012), Е. М. Хомс (2013) та ін.

Однією з найпрестижніших міжнародних премій є відзнака ПЕН-клубу (P.E.N. — перші літери англійських слів поети, есеїсти, новелісти) — міжнародного об’єднання письменників, яке було засноване в 1921 р. Центр ПЕН-клубу знаходиться в Лондоні, конгреси відбуваються в усіх країнах, де є окремі ПЕН-клуби, зокрема в Україні. Щорічно міжнародний комітет ПЕН-клубу називає найкращих письменників сучасності в різних жанрах.

Це не всі міжнародні літературні премії. У кожній країні є свої відзнаки за художні досягнення. Літературні премії покликані розмежувати оригінальність та епігонство, талант і професійність, актуальність і кон’юнктуру, а також підтримати найвидатніших митців і зробити їхню творчість надбанням світової культури. Остаточно ж визначити найкращих може лише час.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Розкажіть про історію однієї з міжнародних літературних премій (за вибором). Спілкування іноземними мовами. 2. Використовуючи знання іноземної мови, яку ви вивчаєте, знайдіть інформацію (іноземною мовою приблизно 1000 слів) про умови та лауреатів однієї з міжнародних літературних премій (за вибором). Виразно прочитайте, перекладіть і прокоментуйте. Математична компетентність. 3. Складіть схему «Міжнародні літературні премії: лауреати та здобутки». Інформаційно-цифрова компетентність. 4. За допомогою Інтернету знайдіть нобелівську промову одного (однієї) з нобелівських лауреатів (лауреаток). Визначте провідні ідеї. Прокоментуйте. Уміння навчатися. 5. Уявіть, що ви є членом журі міжнародної літературної премії. Підготуйте подання 1-2 номінантів (за вибором). Соціальна та громадянська компетентності. 6. Розкажіть про українських митців (1-2), відзначених літературними преміями України.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 7. Назвіть відомі вам міжнародні літературні премії, які спрямовані на: а) розвиток окремих жанрів; б) підтримку певної національної культури й мови; в) загальнолюдські цінності. Діяльність. 8. Робота в групах. Які культурні події відзначені національними преміями: а) України; б) Європи; в) США; г) країн Азії та Австралії? Підготуйте презентації. Цінності. 9. Прочитайте один з творів (за вибором), відзначений міжнародною або українською премією. Визначте ідейну й естетичну вартість прочитаного твору. За які цінності, на вашу думку, його було відзначено премією?