Російський бронетранспортер (БТР) горить під час бою з бійцями Збройних сил України на околиці Харкова. Після вуличних боїв ЗСУ відновили повний контроль на Харковом. Фото від 27 лютого 2022 року Фото:Sergey BOBOK (AP)
На околицях Харкова росіяни опинилися вже вранці 24 лютого. За словами моїх співрозмовників, російські війська планували взяти місто за три дні. Та навіть зайти у нього чисельними підрозділами не змогли. Замість очікуваних ними вітань та обіймів отримали жорстоку відсіч. То ж як вдалося втримати Харків?
«Вам що, жарти це? Які фото. » – до мене звернулася незнайома жінка з натовпу. О пів на дев’яту ранку 24 лютого я зняла перші кадри. Біля крамнички з випічкою та хлібом потроху збирався натовп. Розгублені та напружені люди очікували, чи запрацюють магазини поряд.
Засвітла у Харкові поранений перший цивільний, у моєму районі – П’ятихатках, на околиці міста.
«Он хвостовик, пройшов через 9-й поверх та на 8-му зупинився», – Юрій показував дірку на даху. В глибині видно хвіст ракети, яка застрягла між поверхами у стіні. Сусіду Юрія осколками посікло ноги.
«О 4-й почули свист, прогримів удар по будинку, все затряслося. 5 секунд – ми вже стояли біля вхідних дверей, я вже кидав дружині та доньці речі», – розповідав Юрій про почуте. Сусіда тоді вже забрала «швидка».
Було ще темно, в мене тряслися руки та калатало серце. Я набрала телефон колеги, у слухавку почула: «Так, почалося». Розмова була короткою, він вивозив сім’ю з Північної Салтівки та мав повернутися за котом, який залишився у квартирі.
Ранок 24 лютого для більшості осіб, з якими я спілкувалася, почався саме з вибухів. Ані міського голову Ігоря Терехова, ані Олега Синєгубова, голову нині обласної військової адміністрації, за їхніми словами, про напад не попереджали.
«Нікого в державі не попереджали, – каже мені начальник поліції Харківщини Володимир Тимошко. – Мабуть, 23 лютого всі розуміли, що таке можливе, та не хотіли вірити, що таке буде. Всі сподівалися на те, що якийсь глузд у Росії є».
«Сценарій повномасштабного вторгнення розглядався, як найгірший, але ми до нього також були готові. В нас були заготовлені бази з усім майном. Заготовлений план дій зі всіма інструкціями – хто кого забирає, де збираємось», – розповідає начальник штабу добровольчого підрозділу «Фрайкор» Богдан Войцеховський.
Повідомлення про повномасштабне вторгнення він отримав за 10 хвилин до перших вибухів у місті. Група чергових підняла тривогу, побачивши звернення Путіна.
Зброю для ведення бойових дій добровольці отримали від СБУ. Чи то було особисте розпорядження Романа Дудіна, тодішнього керівника харківського управління служби безпеки, Войцеховский не знає. Необхідне підвозив очільник харківського «Фрайкору» Георгій Тарасенко (він загинув 25 березня 2022 року під час визволення селищ Мала Рогань та Вільхівка). Вже о першій дня «фрайкорівці» зайняли позиції на Північній Салтівці поряд зі Збройними силами України та Нацгвардією.
900 бійців мобілізував харківський осередок Нацкорпусу завдяки власним вишколам для містян, які проводили попередні пів року. Озброєння, за словами начальника штабу спецпідрозділу «Кракен» Костянтина Немічева, отримували з різних джерел, яких саме, він не уточнював.
Охочих приєднатися до оборони вдосталь юрмилося і у центрі міста.
«Люди не розуміли, де взяти зброю, і люди не розуміли, що робити, щоб захистити країну», – каже волонтер Борис Редін.
У якийсь момент його намет «Все для перемоги», встановлений ще у 2014 році посеред центральної площі Свободи, став своєрідним інформаційним центром.
Маючи особисті контакти з підрозділами, волонтери направляли людей до Нацгвардії, Тероборони Харкова, добровольчих підрозділів. ЗСУ на той час вже були на позиціях, каже Борис Редін.
«Військкомати були зачинені. Це створювало додатковий хаос, – зауважує він. – Незрозуміло, що було робити і чому вони зачинені були, теж не було зрозуміло. Але я думаю, то було виправдано – їх би просто побили ракетами».
Доукомплектовували 113-у бригаду Тероборони. Оперативний резерв комплектували одразу у військових частинах, пояснює Радіо Свобода голова ОВА Олег Синєгубов. Відповідно до указу президента «Про загальну мобілізацію», виданого 24 лютого.
Друге за величиною місто України, університетський та науковий центр, з ошатними парками, до яких на вихідні з радістю приїжджали мешканці сусіднього російського обласного центру Білгорода, сьогодні зустрічає своїх гостей протитанковими їжаками, фанерними листами замість десятків шибок, вибитих російськими обстрілами і слоганами “Харків – місто-герой” та “Харків – залізобетон” на своїх вулицях.
Змінився і мер міста Ігор Терехов. Повноправним міським головою він став за неповні три місяці до повномасштабного вторгнення, і багатьма спостерігачами сприймався не більше, ніж продовжувач справи покійного Геннадія Кернеса, чиїм багаторічним заступником він був.
Перетворення Харкова на фронтове місто перетворило і Терехова, росіянина за національністю, будівельника за освітою, прихильника надання російській мові статусу регіональної, у кризового менеджера, який дедалі частіше переходить у публічній комунікації на українську, і який, розмірковуючи про майбутнє свого міста констатує: “Україна стане членом НАТО, і тоді Харків буде у безпеці”.
А ще Терехов уже сьогодні переймається тим, яким буде обличчя майбутнього, післявоєнного Харкова – адже очевидно, що він зміниться до невпізнаваності: за словами мера, пошкоджень через воєнні дії зазнала понад половина будівель міста. І хай сьогодні прогнози Терехова виглядають, м’яко кажучи, відірваними від реальності, протягом усього інтерв’ю він намагається переконати: майбутнє у Харкова є, місто процвітатиме, попри близькість агресивного сусіда.
ВВС поговорила з Ігорем Тереховим про те, чому росіянам не вдалося захопити Харків у перші дні і тижні вторгнення, яким є майбутнє російської мови у місті та як війна змінила його мешканців.
Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.
BBC: Як для вас почалася війна?
Ігор Терехов: Для мене початок війни, напевно, як і для кожного харків’янина, українця був несподіваним. Я прокинувся від звуку вибухів. Встав, подивився у вікно і з 16-го поверху побачив вдалині полум’я. Одразу було розуміння, що це війна.
І друге – з того моменту, як я схопився, постійно дзвонив телефон, а я не міг відповісти, бо не було з’єднання. Я думаю, що це наш ворог спеціально відключив мобільний зв’язок: дзвінок проходив, але не можна було відповісти.
BBC: Відключили ваш конкретний номер?
Ігор Терехов: Так, напевно. Я взяв телефон сина – на щастя, дзвінок пройшов. Мабуть, його номера у них не було. Подзвонив, спустився разом із ним. Під’їхала машина. Зідзвонився, дізнався, що відбувається, і поїхав до обласної адміністрації. І з того часу, можу вам сказати, ще жодного разу не був удома.
Харків у перші тижні війни
Ігор Терехов: Там ще не був жодного разу.
BBC: Ця ситуація, пов’язана з Романом Дудіним (у вересні минулого року колишнього голову Харківського обласного управління СБУ затримали за підозрою у державній зраді, сам Дудін відкидає звинувачення на свою адресу – Ред.). Ви вірите у те, що голова обласного СБУ збирався захопити владу в області?
Ігор Терехов: Знаєте, факти – річ уперта. Він не тільки збирався, він фактично це зробив. Насправді дивом і завдяки тому, що вчасно втрутився президент Володимир Зеленський, ця ситуація не відбулася. Він хотів захопити владу в області та у місті.
Ігор Терехов: Це питання, на яке має відповісти слідство.
Ігор Терехов: Ви знаєте, всі речі, які він робив і робить досі, свідчать про те, що… Є таке слово “зрада”…
Знаєте, тому, що сталося 24 лютого, передували події 23 числа, коли на засіданні антитерористичного центру він усіх нас переконував, що ніякої небезпеки немає, що російські війська не збираються нападати. Ми йому казали, що по кордону поставлені “Гради”, Головне управління розвідки було дуже занепокоєне. А він говорив: ні, вони деморалізовані, вони п’ють, вони свої навчання вже давно проводять, нічого там не буде.
А насправді, якби ми були поінформовані 23 лютого, у нас було б хоча б 12 годин на підготовку, і не доводилося б потім мені разом з усіма комунальними службами будувати фортифікаційні споруди на ходу, коли вони вже наступали. Зрозуміло, що я відповідаю за місто, але ми б поставили кілька ешелонів фортифікацій і по кордону, і далі. Так, щось би встигли, щось би не встигли, але тоді лік ішов на години, на хвилини. І, звичайно, щастя, що встигли дуже багато зробити за той час, який у нас був вранці того дня.
BBC: Чи надходили вам пропозиції здати місто? Мер Ізюма Валерій Марченко розповідав нам, що йому зателефонували з невідомого номера, і чоловік, який представився російським офіцером, сказав йому буквально: якщо ВСУ не покинуть позиції, а мер не сприятиме цьому, то він “створить в Ізюмі гуманітарну катастрофу і зруйнує місто”.
Ігор Терехов: Дзвінків таких не було. Приходила смска про здачу міста. Але Ізюм і Харків – це дві великі різниці. Усі завжди розуміли мою проукраїнську позицію. Попри те, що 95% харків’ян розмовляють російською, вони українці, вони харків’яни, і ми – одна українська нація. Не могло бути й мови про здачу міста ворогові – це нереально і неможливо.
BBC: Що у вашій смсці було?
Ігор Терехов: Я вже не пам’ятаю. Це ж коли було…
Ігор Терехов: Так, здається, вже стер. Вже й телефони змінилися. Є ще і певні питання безпеки.
BBC: А якби вам прийшла смс: “Не здаєте Харків – руйнуємо місто і гуманітарна катастрофа”? У місті живуть два мільйони людей.
Зруйнована російськими обстрілами будівля Харківського університету імені Бекетова
Ігор Терехов: Іноді мені доводиться ухвалювати непопулярні рішення. Про якісь я можу говорити, про якісь не можу.
Знаєте, ніхто на це не пішов би. Я чудово розумію, що як руйнували місто, так і руйнують. Але ж є державна позиція. Є моя позиція як мера міста Харкова, є позиція нашої суверенної України. Як можна зрадити Україну, як можна зрадити місто, як можна зрадити людей?
Війна, я розумію. Важка війна – це теж зрозуміло. Руйнування були, є і будуть. Доки ми не виженемо цю нечисть з нашої землі, доки ми не переможемо, – так, війна не припиниться. І тут важливо розуміти, що, незважаючи на всі руйнування, незважаючи на те, що важко, ми повинні бути єдиною нацією і відстоювати свої інтереси.
А що значить здати місто? Здати місто росіянам, вийде, що це вже територія росіян? А як же двомільйонне населення, українське та проукраїнське? А як же майбутнє наших дітей? А як пам’ять про наших батьків? А як все те, що ми зробили? Ну, це неможливо і нереально.
BBC: Я десь читав, що російські військові, які їхали сюди, везли з собою коробки з парадною формою. Це правда?
Ігор Терехов: На щастя, я цього не бачив. Я чув про це, бачив кадри із цією парадною формою. Що вони хотіли цим сказати? Вони думали, що в них буде легка прогулянка? У них не вийшло. І можу вам сказати, що не вийде ніколи.
BBC: Якщо припустити, що це правда, то, можливо, вони розраховували, що їх тут зустрічатимуть хлібом-сіллю через те, що у 2014 році тут уже була ситуація, коли “ХНР” ледь не перемогла. Ситуація тоді була на найтоншій грані. Як ви думаєте, чому їм не вдалося тоді?
Ігор Терехов: Я добре пам’ятаю ті часи і часто їх згадую. Ми не те, що були на тонкій грані, ми переходили в ту грань, коли могло статися те саме, що в Донецьку і Луганську. Ми потім аналізували: план був такий, що спочатку все мало розпочатися в Харкові, а вже потім у Донецьку та Луганську.
Чому це не вдалося? Тому що ми зайняли жорстку позицію. Я пам’ятаю неділю, коли (проросійські активісти) увірвалися до будівлі міськради, нам казали: дайте нам зайти до сесійної зали, проголосити “ХНР” і ми підемо, – а ми з Геннадієм Адольфовичем (Кернесом) і трьома-чотирма охоронцями тримали двері. А їх було багато – проросійськи налаштованих, спровокованих і, до того ж, мотивованих. Я пам’ятаю, як вони піднімали російський прапор на флагштоку під час сесії, і ми знімали цей прапор із бійками.
Але Харків тоді і Харків сьогодні – це дві великі різниці. Вони не врахували, що ментальність людей, що позиція людей змінилися. Тоді було нічого не зрозуміло і нічого не відомо. В Україні влада хиталася, президент Янукович втік і кудись подівся, люди не розуміли, що відбувається. Звичайно, тоді проросійські настрої були дуже сильними. І найголовніше – що вони і серед молоді були сильними. Я згадую, як молоді дівчата їхали (вулицями Харкова) за кермом своїх невеликих машинок, і на них були російські прапори. Це було. І подивіться сьогодні.
Тоді люди не зрозуміли, чому ми так вчинили. Через те, що ми зайняли позицію на підтримку суверенітету України, заявили, що ми є українським містом, і в ньому не допустимо жодних хитких ситуацій, у нас рейтинги покотилися вниз. Було важко, але ми вистояли. А потім люди побачили вже (на прикладі) Донецька та Луганська, що саме планувалось у Харкові. До Харкова з Донецька та Луганська прибули 150 тисяч людей, які втратили все. У нас не було жодної школи, жодного дитячого садка, де не було б дитини з Донецької чи Луганської області.
Пам’ятаю, коли ми першими в Україні відкрили містечко для таких людей біля аеропорту, там була родина, яка приїхала з Донецької області. Я приїхав туди. Якраз у цей час там пролітав літак. Дівчинка забилася під стіл, бо вона боялася цього літака. Це я зараз розумію, що таке воєнний літак, як це жахливо. А що говорити про дитину, яка злякалася цивільного літака у небі? Звичайно, люди зрозуміли, який жах міг бути у Харкові. Зрозуміло, що тоді рейтинги у нас пішли вгору. І люди змінилися. Люди зрозуміли, що ми маємо бути частиною демократичного світу.
BBC: Якщо продовжувати тему соціології, ви розумієте приблизно, скільки харків’ян досі займають умовно проросійську позицію?
Ігор Терехов: 95 до 5. 95 – проукраїнські, 5 – проросійські. Може, вже менше п’яти. Якщо раніше в ментальності харків’ян було – чого гріха таїти – нормальне, добре ставлення до росіян, до Російської Федерації, то зараз ми радикальніші, ніж люди на західній Україні.
BBC: Якими є масштаби втрат, що їх завдали Харкову за майже рік війни? Чи знаєте ви, скільки мешканців міста загинули?
Ігор Терехов: Щодо (загиблих) мешканців – табу на відповідь. Я, звичайно, знаю, але не можу говорити. Багато. Саме цивільних мешканців і найжахливіше – дітей, маленьких дітей. І це жахливо.
Стосовно руйнувань – на сьогодні понад 4,5 тисячі багатоквартирних будинків тією чи іншою мірою зруйновано.
BBC: А яка загальна кількість будинків у Харкові, просто для розуміння?
Ігор Терехов: 8200. Але з цих 4500 – 500 не підлягають відновленню. Не можна сказати, що є якийсь район Харкова, який не постраждав би, постраждали всі. Спочатку дуже постраждали так звані П’ятихатки – це біля Кільцевої дороги у напрямку до Білгорода. Їх обстрілювали просто катастрофічно. Потім паралельно обстрілювали Рогань – вони (росіяни) стояли на Малій Рогані і палили в житлові будинки “Градами”, “Солнцепеками”, всім чим завгодно. Ну і, звичайно, глобальні руйнування – Північна Салтівка. Мені здається, там немає жодного будинку, який не був би пошкодженим. Одна зі шкіл на Північній Салтівці – вісімнадцять прильотів, ви уявляєте? Жодного класу немає цілого.
Сьогодні 150 тисяч людей – вдумайтесь – залишилися без квартир. Але, незважаючи на це, ми не чекаємо на закінчення війни. 185 будинків ми торік реконструювали, відновили. І якщо ви сьогодні приїдете на Північну Салтівку – ви побачите, скільки кранів там стоять, скільки робіт виконується.
BBC: В одному з інтерв’ю ви сказали, що в грошовому вимірі масштаб збитків, завданих Харкову, складає приблизно 9 млрд доларів.
Ігор Терехов: Вже трохи більше. Цифра змінюється, бо будь-який приліт – це десятки, сотні тисяч (збитків). Поки що трохи більше 9 млрд доларів. Але це дуже приблизна сума, я вам поясню чому.
От здається, що прилетів снаряд, влучив у землю. Начебто навіть і руйнувань немає. А там же мережі. Будь-який контакт таких снарядів із землею – це деформація труб. Сьогодні ти цього не бачиш, а завтра розумієш, що у тебе немає частини трубопроводу. І це стосується і тепла, і води, і електроенергії. Дуже серйозні ушкодження.
BBC: Як цей рік змінив вас особисто?
Ігор Терехов: Це, мабуть, не я маю говорити, про це повинні говорити люди… Я скажу про всіх харків’ян, мабуть, а не про себе. За рік війни ми стали набагато чуйніше ставитися один до одного, ми стали більше допомагати один одному.
Важливо, що попри те, де харків’яни перебувають сьогодні, – тут, чи виїхали з нашого регіону, чи за кордон – вони залишаються харків’янами, і всі вони дуже, я б сказав, шалено хочуть повернутися.
І сьогодні наше завдання, моє завдання – насамперед утримати місто, максимально все зберегти і потім зробити так, щоб люди блискавично поверталися. Тому що ми маємо бути мегаполісом, ми маємо бути двомільйонним містом, ми маємо розвиватися, а не стагнувати.
BBC: Щодо змін у Харкові – у цей свій приїзд я помітив, що на вулицях чути набагато більше української мови, ніж раніше. Та й ви – раніше, може, й не принципово, але російськомовний – зараз часто даєте інтерв’ю українською. А ще восени 2021 року виступали за надання російській мові статусу регіональної.
Ігор Терехов: Було, так. Все тече, все змінюється.
BBC: Розкажіть про це.
Ігор Терехов: Знаєте, зараз дуже багато харків’ян, та й не лише харків’ян, загалом російськомовних, хочуть розмовляти українською мовою. Вони вчаться говорити саме українською і, я вважаю, зрештою ми всі розмовлятимемо українською. Я б сказав, що це наш фронт з Росією.
А те, що ми ще в побуті використовуємо російську мову, – це тому, що ми так звикли. Комусь так легше. Але дедалі частіше звучить українська мова. Може, вона звучить не в сімейному спілкуванні, але вже коли ми вітаємось один з одним на вулицях, то раніше ми говорили “здрасте”, привет”, “добрый день”, а зараз – “Вітаю!”
BBC: Можливо, не дуже коректне питання, але чи відіграв у вашому переході на українську мову штраф у 3500 гривень від мовного омбудсмена? (У грудні минулого року мовний омбудсмен двічі виніс Ігорю Терехову попередження та наказав сплатити штрафи за використання російської мови в публічній комунікації – Ред.) І, до речі, ви його заплатили?
Ігор Терехов: Перший заплатив, але мені вже другий виписали. Я до суду пішов. Ну, не можна так робити. Не хочу нічого коментувати… але, знаєте, все має відбуватися саме собою. Ми прийдемо до української мови, ми розмовлятимемо українською мовою. А наші діточки, я думаю, розмовлятимуть лише українською мовою.
Але зараз триває війна. І це мовне питання може роз’єднати. Тому що насправді дуже багато хлопців, харків’ян, солдатів, які воюють, захищають нашу Україну, гинуть в окопах, – вони розмовляють російською мовою. Але від цього вони анітрохи не менші українці і герої. Не треба нікому нічого нав’язувати. Це прийде саме собою. Це динамічний еволюційний процес. Все прийде, все буде Україна.
BBC: У якомусь інтерв’ю ви говорили, що приблизно у чверті мешканців Харкова є родичі в сусідніх областях Російської Федерації. Я знаю, що тисячі росіян приїжджали сюди просто на вихідні, а Білгород у культурному сенсі був просто передмістям Харкова.
Ігор Терехов: Так і було.
BBC: А як так сталося, що ось рік тому вони приїжджають на вихідні до Парку Горького, а сьогодні ведуться на істерію про “звільнення України від нацистів”? Від таких, як ви, виходить.
Ігор Терехов: Де я і де нацизм, так? Мій батько воював проти нацистів під час Другої світової з першого дня війни, і його друзі всі.
Якщо ми говоримо про нацизм, то велика вина і наша, і Великої Британії, і США у тому, що ми дали Путіну узурпувати перемогу у Другій світовій війні. Не переміг би Радянський Союз ніколи, якби не було України, якби не було союзників: Великої Британії, Америки. Ми це чудово розуміємо, але потім чомусь про них забули, а “переміг СРСР”. Це глобальна помилка. Якби ми весь час нагадували про те, що СРСР не міг би перемогти без своїх партнерів, Великої Британії та США, якби у складі радянської армії не воювали українці, – не було б сьогодні й цих розмов про нацистів. Які тут нацисти? Ви бачили нациста хоч одного? От і я не бачив.
А як так вийшло? Насправді я мав на увазі, що кожен четвертий має не лише родичів, а знайомих чи друзів, бо це все поряд. Коли ми відкрили Парк Горького, ви не уявляєте, скільки було і білгородців, і з Курська приїжджали, і з Тули, і з Москви, бо ціни тут були нижчі, а послуги якісніші – вони такого ніколи не бачили. Ми тоді жартували про “клуб вихідного дня” – коли вони приїжджали, розміщувалися в готелях, тут було повно російських машин, росіяни добре проводили тут час, і ніхто нічого не ділив. Потім прийшов 2014 рік, і все перевернулося.
Ігор Терехов: Так, з 2014-го вже все було по-іншому. Потім було невелике потепління. Приїжджали, не було такого, знаєте, ворожого настрою…
А чому так (зараз)? Це питання до Путіна, мабуть, і до уряду Росії. Це ж вони сформували думку, що ми вороги, що ми нацисти. Це ж вони повели свій народ на війну, це ж вони ідеологічно налаштували росіян проти українців та всього світу.
BBC: Але Путін десь далеко в Москві, а Харків – ось він, близько, година дороги від Білгорода. Як так вийшло, що ти віриш якомусь Путіну, який сидить бозна-де?
Ігор Терехов: А ви подивіться російські канали. Ви подивіться, яка ідеологічна машина сьогодні працює у Росії. Ви подивіться, як вони налаштовують росіян проти українців, проти тих самих англійців, проти американців, проти європейців. Тобі постійно вбивають у голову, що це твої вороги, що це нацисти, що це нижча раса. Вони налаштовують свій народ проти нас – і це злочин.
Ігор Терехов (ліворуч) та голова НБУ Андрій Пишний на церемонії вручення медалі “Харків – місто Героїв”
BBC: Ще одна жертва цієї війни – хоча, може, тут ви мене виправите – це один із символів міста, пам’ятник Пушкіну. Ви його демонтували. Розкажіть про цю ситуацію.
Ігор Терехов: Важке питання. Напевно, до нього ми повернемося після нашої перемоги. Ви знаєте, в чому річ? Я завжди був прихильником демократичного суспільства – того, що багато питань ми повинні обговорювати, і того, що ми як влада повинні пояснювати людям, що і чому робимо. Але демократія – це не анархія, не треба їх плутати.
Щодо пам’ятника Пушкіну. Ми побачили, що навколо нього почалося багато різних рухів, і я дав команду, щоб його поки що забрали на зберігання. Чому ми це зробили? Я не хочу, щоб у нас зносили пам’ятники через те, що комусь чогось хочеться, чи через те, що такою є вимога сьогодення. Є сьогоднішній день, є емоції, а є завтрашній день. А ще є культурні цінності. Щось охолоне, щось піде, а щось залишиться. І важливо, щоб ми не піддавалися миттєвим позивам, тим більше під час війни.
Щодо Пушкіна взагалі – це великий поет. Я вчився на Пушкіні. Більшість людей знають Пушкіна як поета. Але в цій війні Путін та його оточення, російська влада, використовували Пушкіна як пропаганду “русского мира” в Херсоні. Пушкін у цьому не винен. Але вони це зробили – поставили Пушкіна в ряд пропагандистів “русского мира”. Як до цього ставитися?
Тому зараз треба було прибрати фактор роздратування, щоб не було надмірного збудження. А потім уже розбиратимемося, як краще.
Ігор Терехов: Звичайно.
BBC: В одному з інтерв’ю ви заявили, що після перемоги України потрібно буде “перезапустити місто”. Що ви маєте на увазі?
Ігор Терехов: Багато нового має з’явитися. Ми працюємо над цим щільно з нашими партнерами, з лордом Фостером (Норман Фостер – всесвітньовідомий архітектор, ключова фігура сучасної британської архітектури – Ред).
BBC: Я ще до нього повернуся.
Ігор Терехов: Насправді ми малюємо нову економічну модель – яким буде Харків у майбутньому.
Я хочу, щоб він був ідеальним містом майбутнього. Це коли працює економіка, це нові виробництва, це IT-сфера, це приплив мізків і приплив молодих людей. Це обов’язково університетський центр. Це наукові та індустріальні парки. Ми повинні бути самодостатнім містом, яке розвиватиметься, в якому люди житимуть і радітимуть життю. Генеральний план розвитку міста Харкова – це не просто архітектура. Навіть скоріше це не архітектура, а економіка, дорожня карта розвитку міста на багато десятиліть уперед.
BBC: Але навіть якщо війна закінчиться перемогою України, російсько-український кордон нікуди не подінеться. Від Харкова до кордону кілометрів сорок, час підльоту ракети С-300 до Салтівки – менше хвилини. Чи можливо взагалі переконати приїхати сюди студентів-іноземців, айтішників, інвесторів, які вже зараз покинули Харків? Ми можемо створити найкращий генплан Харкова, але Білгород і вся Російська Федерація залишаться. Чи не перетвориться через цю близькість Харків на величезне місто-привид, позбавлене стратегічних об’єктів, без того ж IT-кластера, бо айтішнику буде простіше працювати, припустімо, з Івано-Франківська?
Ігор Терехов: Щодо айтішників, то частина фірм уже повернулася до Харкова з того ж Івано-Франківська та Ужгорода. Повертаються логістичні компанії. Усі повернуться. Близькість до Росії… Ну, по-перше, перемога України дасть можливість місту Харкову перебувати у повній безпеці.
BBC: Розкажіть про це.
Ігор Терехов: Що таке перемога України? По-перше, я вважаю, що ми будемо членами НАТО. Це система колективної безпеки, і цим все сказано. Про жодні ракети з боку росіян не може бути й мови.
Другий момент. Може, в результаті перемоги України в цій війні Росія стане демократичною державою.
BBC: Ми зараз обоє сміємося.
Ігор Терехов: Зрозумійте, що після нашої перемоги у будь-якому випадку буде баланс стримування. Вже не буде такої Росії, якою вона була. Може, це не станеться одразу, але процес, запущений цією безумною війною, не може тривати вічно. Він спричинить фіаско (Росії).
Тому ми можемо сміятися. Знаєте, ми колись сміялися над тим, що в майбутньому з’явиться електромобіль, а сьогодні це звична річ. Колись сміялися з того, що ракета полетить у космос.
Я впевнений, що Харків буде у зоні безпеки. Зрозуміло, що ми матимемо сильну армію, ми витрачатимемо гроші на її утримання. Думаю, ми будемо в НАТО. Або буде інша система колективної безпеки, подібна до (НАТОвської). І місто Харків процвітатиме, воно буде безпечним містом, і сюди повернуться люди.
BBC: Але членство України в НАТО – це якась віддалена перспектива.
Ігор Терехов: Не думаю, що дуже віддалена.
BBC: Чи уявляєте ви, що Харків стане таким Тель-Авівом, чи маленьким Ізраїлем, захищеним “Залізним куполом”, з кількома бригадами ЗСУ, розміщеними ближче до російського кордону?
Ігор Терехов: Радше не Харків, а прикордонні райони. Насправді у будь-якому разі буде створено систему безпеки. І те, що стоятимуть війська, – ну, стоятимуть війська. Будуть по кордону перебувати військові – так, будуть військові. Звичайно, буде ППО. Все буде, у цьому нічого страшного.
BBC: Хочу повернутися до питання про “Залізний купол”. Днями Беньямін Нетаньяху не виключив, що Україні передадуть “Залізний купол”. Очевидно, у разі його передачі він накриватиме не всю територію країни. Ви не збираєтеся виступити з ініціативою, щоб першою територією, над якою він міг би бути розгорнутий, став саме Харків – через його стратегічну важливість та близькість до Росії?
Ігор Терехов: Дуже б хотілося б, щоб це був Харків. Але треба чітко розуміти, що дасть цей “Залізний купол”, від яких типів ракет він нас захищатиме. Давайте спочатку розберемося, що мається на увазі під терміном “Залізний купол”, і після цього будемо про нього розмовляти.
BBC: Для багатьох людей з-поза Харкова символом руйнувань, які принесла у ваше місто війна, стала будівля обласної адміністрації. Мільйони людей бачили фотографії того, як вона виглядає після влучання ракети. Проте вона залишається одним із символів міста. Що з нею робити? Може, знести?
Ігор Терехов: Ні, зносити не треба нічого. Я звернувся до того ж лорда Фостера з тим, щоб він розробив нам проєкт, подібний до того, який він створив для Рейхстагу – коли одна стіна залишається, а за нею вже зовсім інша, сучасна будівля. Це буде цікаво.
BBC: Це буде один із проєктів Фостера?
Ігор Терехов: Принаймні я попросив.
BBC: А що там буде, знову адміністрація?
Ігор Терехов: Так, там не житловий будинок, на цьому місці має бути адміністративна будівля.
BBC: Харків – це не лише університетський та науковий центр, а й ринок “Барабашово” – найбільший ринок у Східній Європі.
Ігор Терехов: Був колись.
BBC: Він дуже постраждав від обстрілів. Що буде з ринком “Барабашово” після війни?
Ігор Терехов: Над пілотним проєктом, який ми презентуватимемо, серйозно працює теж лорд Фостер. Там буде частину відведено під ринок, але вже зовсім іншого формату.
BBC: А на що він буде схожим?
Ігор Терехов: Там буде науковий парк. Буде дорога, яка з’єднує цю частину міста з центром, вона потрібна. І буде нормальний, цивілізований ринок, уже не такого розміру (як зараз), але люди на ньому працюватимуть у комфортніших умовах.
BBC: Останнє запитання. ЗМІ зараз активно пишуть про можливий новий наступ росіян. Наскільки ваше місто до нього готове?
Ігор Терехов: Будуть наступати – будемо відбиватися. Відіб’ємося.
Якщо мертві клітини не видалити вчасно, поверхня шкіри стане нерівною, колір тьмяним, а пори можуть…
Проводимо пальцем вздовж хребта та акуратно відокремлюємо філе від хребта. Також відокремлюємо хребет від іншої…
Сигаретні пачки формуються в блоки, як правило по 10 пачок у блоці, хоч і існують…
Ні, продати неприватизовану квартиру неможливо. Житлове приміщення надається у користування громадянам на підставі договору найму…
Дружина повинна підтримувати чистоту та порядок у квартирі, надавати дітям допомогу з домашнім завданням. Не…
Мокра бактеріальна гниль Захворювання активно розвивається в разі порушення умов зберігання (висока температура, вологість і…